З поганого: подальша (хоч не попередня, і слава Богу) допомога США буде не безкоштовною. Ми відтягували цей момент, як могли, але він усе одно мав колись настати.
Грошей у нас немає і не буде. Але заплатимо ліцензіями й надрами.
Усе інше – хороше.
По-перше, встигли до початку махачу Індія – Пакистан. Махач може бути, а може й ні, але добре, що встигли до, поки світ ще цікавиться нами. Ліцензії й надра мають цінність, коли над ними не літають дрони та ракети.
Ну і реальних перемог у Трампа не те щоб багато — добре, що ми змогли стати однією з них. Тому трек для допомоги нам розблоковано. Переговірники молодці.
З ліричного: колись я доводив одному високопоставленому українському військовому (не пам’ятаю прізвища), що для більшості задач ми можемо використовувати не дорогий високоточний снаряд M982 Excalibur (понад $100 000 за один), а звичайний 155-мм снаряд з Precision Guidance Kit (PGK) від Northrop Grumman (близько $10 000 за комплект). На що він відповів: "А яка різниця? Безкоштовно ж дають!".
Сподіваюся, тепер багато хто нарешті усвідомить, що не буває безкоштовного сиру в мишоловці. Тим паче – безкоштовних снарядів на війні.
З європейцями ми поступово переходимо до більш ефективних форматів допомоги – запустили так звану данську модель як альтернативу наданню нам часто морально застарілих зразків зброї. Думаю, що час пошукати ефективніші моделі й зі Штатами – та переглянути списки обладнання, яке ми просимо, з урахуванням його вартості.
Це погана новина для танків Abrams і краща – для американських виробників безпілотних систем, а також для тих українських оборонних стартапів, які мають розуміння своєї exit strategy.
PS але найголовніша для нас новина цієї ночі прийшла не з США а з Саудівської Аравії, насправді. І ця новина значно краща.
Джерело: сторінка Віталія Дейнеги у Facebook