"Американці не підтримають тих, хто виборює незалежність, щоб змінити далеку тиранію – на місцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто проголошує самовбивчий націоналізм, який базується на національній ненависті... Усі прояви націоналізму не пройдуть, [...]. Українці мають схаменутись, повернутись в лоно демократії й стати не незалежною державою, а федеративним округом", – це слова президента США Джорджа Буша, виголошені перед Парламентом України у серпні 1991 року.

Буш приїхав вести переговори з росіянами та закликати Україну "не думати навіть про незалежність" і "повернутися в лоно союзу".

"Незалежність абсолютно неможлива", – казали нам. Наче в перший раз . Через три тижні – був проголошений Акт незалежності України, а Радянський Союз розпався.

Пізніше вже The New York Times назве цю промову "найгіршою промовою президента за всю історію Америки".

Уже очевидно, що тепер у неї є серйозні конкуренти за таке почесне звання.

Україна свою незалежність отримала не через позицію друзів, а всупереч їй.

І завдяки – лише власній стійкості, силі воли, сміливості й впертості.

Те ж саме було з Майданом. Коли нас вмовляли домовитись з Януковичем.

Це повторилося і 3 роки назад, коли Зеленському наполегливо радили покинути Київ всі наші найближчі союзники.

Так само радили це тоді нам, депутатам. І готували засідання парламенту спочатку у Вінниці, потім у Львові, потім – у Варшаві.

"Київ за три дні", – була мантра не лише Путіна, а й наших найближчих друзів.

Не забувайте про це.

Усе сталося не так, бо ми не прийняли цю "допомогу" і не погодились на капітуляцію.

На наш з вами час припав не один і не два моменти істини для країни та нації – щодня нам доводиться відстоювати незалежність та робити вибір здатися чи ні – перед лицем зла, зневіри, робити цей вибір під тиском з різних сторін.

Згода жертви – велика річ.

Якщо жертва не погоджується на своє власне розтерзання – то вона з позиції жертви – раптом стає бійцем.

Парадоксально, але для капітуляції треба добровільна згода жертви.

Путін може вбивати нас щоночі й руйнувати наші міста, але лише наша добровільна згода на капітуляцію може дати йому перемогу.

Президент Трамп може відмовити нам у допомозі, і ображати нас та нашого президента в кожному пості, але він потребує нашої добровільної згоди здати наші інтереси.

Президент Володимир Зеленський відмовився від імені всіх нас погоджуватися на капітуляцію 3 роки назад, і цим зламав сценарій. Ми відмовились здаватися і цим врятували себе.

На сьогодні від нас вимагають погодитися на вибори в час повномасштабної війни, і якісь сумнівні виплати на 500 мільярдів, інакше – що?

Чим ще нас суттєво можна залякати?

Лише наша згода – може наблизити нас до програшу.

"Ми відстоюємо права України тому, що знаємо, що ми праві", – відповів журналістам Зеленський.

Дякую президенту за позицію, принциповість і характер. І тоді, у найважчі дні, і зараз.

Така вже, мабуть, непроста доля і карма України: маємо наново й наново вбивати в собі жертву і відбивати атаки, і виборювати незалежність та місце за столом геополітичних інтересів знову й знову.

Думала, за 3 останні роки світ усвідомив, що наказати нам підкоритися – не вийде. І що ми не "жертва", а "боєць".

Якщо ми не здалися в найтемнішу ніч, – то не прогнемось і зараз.

Джерело: сторінка Альони Шкрум у Facebook

Не пропустить

У селищах Запорізького району через атаку дронів проблеми з електропостачанням — подробиці 12.03.2025, 17:14 Загрозу наступу російських військ на Оріхів та Гуляйполе прокоментував Іван Федоров 12.03.2025, 13:50