Місто Оріхів зруйновано російською армією майже дощенту. Від довоєнного населення в 5000 жителів тут залишилася десята частина. У перші ж місяці великої війни ворожі обстріли відрізали Оріхів від світла, води і газу. Люди тікали за кордон, у Запоріжжя, кудись.

Руїни Оріхова

Серед них – й Ірина Трофименко, родина якої тепер мешкає в обласному центрі. Утім, попри небезпеку жінка, щотижня повертається до рідного міста.

Із Запоріжжя до Оріхова з каструлею

Ірина Трофименко

Під обстрілами в Оріхові родина пані Ірини – вона, чоловік, донька – прожили три місяці, але більше не витримали.

Ірина Трофименко

"Три місяці ми витримали без світла, без газу, без води – без нічого. Жили. Потім вже коли вони (росіяни, – авт.) почали бомбити цивільну інфраструктуру, стали думати, що треба їхати. Перш за все вони, звичайно, почали бомбити школи, дитсадки, підприємства. Потім – вулиці. У нас на вулиці багато було людей… І коли почали бомбити вулиці, люди потрошку почали виїжджати, виїжджати, виїжджати. Хто за кордон, хто у Запоріжжя", – розповідає пані Ірина.

Й ось вже четвертий рік родина живе в обласному центрі. Але раз на тиждень жінка повертається, щоб привезти корм безпритульним котам і собакам.

Безхатченки прифронтового Оріхова

Велику каструлю їжі варить заздалегідь та везе із Запоріжжя. Коли волонтери надають сухі корми для тварин, бере і їх.

Ірина Трофименко з пакунками від волонтерів

Рідне місто зустрічає руїнами. Тисячі ударів завдав по ньому ворог за три роки повномасштабного вторгнення. На вулиці пані Ірини зруйновані частково або повністю усі будинки.

За кілька місяців після евакуації родині Трофименків повідомили, що від обстрілів постраждав і їхній: побиті вікна, дах, паркан, ворота.

Рідний дім родини Трофименків

А двоповерховий будинок сусідів тієї ночі палав, повністю згорів автомобіль у дворі, загинув сусідський собака. Самим сусідам пощастило вижити.

Будинок сусідів

"Одного дня був дуже сильний обстріл. Фактично чотири "прильоти" поблизу. Один – прямо в будинок сусідів, які на той момент спали на першому поверсі. Вони вижили й після того евакуювалися", – каже пані Ірина.

Від майна сусідів мало, що лишилося.

"Якби не рвав бур'ян – ліс був би"

Микола Циганков

Сусід Ірини з іншого боку Микола Циганков наглядає за спорожнілими будинками. Пояснює: ті, хто виїхав, просять навідуватись, щоб не допустити мародерства.

Ірина Трофименко і Микола Циганков

"Доглядай" – я доглядаю. Де що треба зробити, роблю. Якби не рвав бур'ян – ліс був би. Вириваю бур'яни, де що складаю. Буває вибуховими хвилями відчиняє двері, вікна – закриваю, до ладу приводжу. Звісно, який тут порядок? Але все одно", – говорить пан Микола.

Разом із дружиною він весь час залишається в Оріхові: четвертий рік – під обстрілами. Чоловік зізнається: звикли. Вибухи російських снарядів та авіабомб іноді перечікують у підвалі.

"Як вже "прильоти" близько, то, звісно, у підвал ховаємось, сидимо. Переживаємо. Спочатку дуже було лячно – все руйнували, поряд падало. У підвалі сиділи тоді й по пів дня. Але підвал – це таке. Від осколків можеш сховатися. А не дай боже, влучить біля підвалу чи у підвал? Скільки таких випадків, що привалювало людей там", – розмірковує пан Микола.

У родини є генератор. Стоїть у дворі. Його передали діти. Завдяки ньому дружина готує домашню випічку.

Домашня випічка пані Валентини

Валентина Циганкова каже, що діти евакуювалися за кордон на початку повномасштабного вторгнення Росії.

Літнє подружжя не вірить у припинення війни політичними домовленостями, сподівається лише на найвищі сили.

Валентина Циганкова

"Ми правнуків не бачили вже десь три роки. Півтора року їм було, як вони поїхали. А вже їм п’ять років. Ми на Бога надіємось, ми люди віруючі. Тож нас Господь четвертий рік береже. У своїй руці тримає. Скільки осколків летіло, скільки ми потрапляли у такі ситуації, що тільки він нас міг урятувати. Тільки він", – каже пані Валентина.

У будинку дитинства тепер інший запах

Російські військові нерідко запускають дрони по цивільних автівках, тому й сама дорога до Оріхова небезпечна. Ірина Трофименко на рідній вулиці надовго не затримується: годує тварин, перевіряє будинок та збирається назад – у Запоріжжя.

"Це мій будинок. Тут і заміж вийшла, і донька народилася. Ремонт був, все було добре. Щось дбали – хотілося жити. Тут доньки моєї спальня. Ось її дитяче фото", – показує Ірина.

Фото маленької Даші

Ірина розповідає, що донька Даша навчається на юридичному факультеті у Харківському університеті. На півтора року виїжджала до Польщі, але згодом повернулася до них у Запоріжжя.

Дар`я Трофименко

"Я весь час, коли була в Польщі, дуже хотіла повернутись додому. Це було моє найзаповітніше бажання. Я щодня думала, як я хочу сюди повернутись, і коли повернулася, то була сповнена щастя. Я зустрілася з батьками – з мамою, з татом", – розповідає дочка Ірини Дар`я Трофименко.

Сім'я зараз у Запоріжжі. У рідний Оріхів через російські обстріли поки що немає надії повернутися. Даша з теплом і тугою згадує рідне місто та дім.

Поруйнований Оріхів

"Моє дитинство пройшло там, але зараз так боляче дивитись. Ми коли туди приїжджаємо, я не знаю… Як правило, хочеться просто плакати: взагалі людей немає, все таке розбите. Також рідний будинок – у нього заходиш, і там такий запах, інший уже. Хоча всі меблі стоять, але зовсім інша атмосфера. Немає такого затишку. Бо мені здається, саме затишок у будинку з'являється завдяки сімейній атмосфері", – каже Даша.

Родина Трофименків, як і багато інших, хто виїхав з-під обстрілів російської армії, практично попрощалася зі своїм рідним будинком. Нині винаймає однокімнатну квартиру у Запоріжжі.

Поруйнований Оріхів

Тим часом у прифронтовому Оріхові залишаються жити близько 600 людей.

Не пропустить

Викриття у Запоріжжі схеми поборів з родин загиблих військових: деталі від СБУ 14.07.2025, 14:20 Рибалок-порушників виявили на Хортиці у Запоріжжі 14.07.2025, 10:36