На пʼятий рік повномасштабної війни російські окупанти продовжують нарощувати терор мирного населення України постійними обстрілами. Особливо страждають жителі прифронтових міст. Про ментальне здоров'я в умовах війни, емоції, почуття та інформаційну гігієну "Справжнє" поговорило з українським науковцем, кандидатом біологічних наук, нейробіологом Петром Чорноморцем.

"Справжнє": Петре, чому хтось залишається в небезпечних містах України, а хтось одразу виїхав?

Петро Чорноморець: Я думаю, що там є багато моментів. Перше, це все-таки фактична складність, тому що одним людям бюджети дозволяють виїхати кудись, там облаштуватися і добре почуватися, а у когось обставини такі, що їхати можна хіба що в пустку й розраховувати невідомо на що.

Друге – є ціла низка прив'язок, тобто одні люди банально люблять своє місто, а інші спокійно до нього ставляться. Потім є прив'язки суто фактичні: родичі, друзі, інфраструктура. Коротше, купа є потреб, які утримують від виїзду.

До цього додається суб'єктивна оцінка самих ризиків, тому що комусь просто страшно, а комусь не дуже страшно. Комусь достатньо дізнатися, що, в принципі, десь в сусідньому місті прилетіло, а комусь очевидно, що щось треба робити, тільки коли прилетіло прямо поруч і повибивало вікна. Тобто це така суб'єктивна підсвідома оцінка ризиків.

Також є ефект, я не пам'ятаю, як він називається, але його багаторазово показали в експериментах, де люди до останнього намагаються не помітити проблему, тому що якщо ти помічаєш проблему, то на це треба реагувати, треба брати на себе відповідальність, брати на себе ризики тощо.

У нас суб'єктивно є когнітивне упередження, що якщо я щось зробив і це дало поганий результат, то це нас лякає набагато більше, ніж якщо я нічого не зробив і це дало негативний результат. Простіше кажучи, нічого не робити має суттєвий пріоритет у психіці, і тому для багатьох це так працює.

"Справжнє": Як працювати з почуттям провини перед дітьми, якщо не виїхав?

Петро Чорноморець: У нас проблема в тому, що почуття провини буде всюди, що б ти не зробив, буде почуття провини. Чому? Тому що його дуже активно насаджують. Причому, я підозрюю, що тут є два рівні, як воно насаджується: перший – це будь-яка гостра фрустрація у людей. Люди хочуть знайти якийсь спосіб, як виконати цю фрустрацію. І один зі способів – це доколупатися до інших. Тому воно природним чином нарощується.

Друга штука, я думаю, що в нас є багато спеціально вкинутих наративів, які після того, як їх хтось підхопив, починають потроху роздмухувати, підтримувати і так далі. Тому в будь-якій позиції, що б людина не робила, до неї можна доколупатися.

Тобто в нас, що б ти не робив, знайдеться, щонайменше, група ботів, яка буде тобі нав'язувати, зокрема, почуття провини. Тому провина буде всюди. Що б ти не робив, так чи інакше це почуття будуть нав'язувати. З нею працювати треба не з точки зору того, яке рішення я ухвалив, а з точки зору того, що пішли всі нафіг.

Якщо це не допомагає, то працювати з емоційною частиною. Це просто про те, щоб дозволяти собі періодично в це почуття пірнати, не думаючи про нього. Тобто, я окремо подумав в якийсь момент стосовно потреб, наслідків, рішень, а окремо в якийсь інший момент проплакую. Так, я відчуваю провину, але я продовжую діяти так, як я дію. Значить, можна проплакати свою провину, або прокричати свою провину, і йти далі, діяти, як я дію, якщо я все одно не міняю рішень.

"Справжнє": Чи реально підтримати стосунки на відстані? Тут я маю на увазі жінок, які евакуювалися з дітьми, а чоловіки залишились.

Петро Чорноморець: Це дуже складне питання, тому що стосунки – це насправді десятки різних потреб, які там задовольняються. Тому все залежить від того, що це за потреби. Що за потреби задовольняються, і що я буду робити з тим, що вони не задовольняються. Я думаю, що в дуже багатьох випадках це означає, що "можемо розійтися”. Це не обов'язково означає, що треба брати і розходитися. То можна собі уявити, що ми тестуємо. Бо все, що ми думаємо про свої потреби – це тільки наші гіпотези, і зовсім не обов'язково це так насправді працює.

Тобто ми не можемо навіть оцінити, що це реально за потреби і як вони будуть працювати, поки ми не протестували їх в різних умовах.

"Справжнє": Що відбувається з мозком і гормональною системою людини, яка роками живе в умовах хронічного воєнного стресу?

Петро Чорноморець: Питання в тому, як людина до цього адаптується. Тому що якщо там постійний фактичний інтенсивний стрес, то це багато різних варіантів хвороб через хронічний стрес.

Просто дуже сильно насправді залежить від того, який людина знаходить для себе копінг-стратегію. Десь вона до чогось звикає і воно перестає бути стресом. Десь людина знаходить якісь рішення, щоб прибрати фактор впливу. А десь продовжує потроху дедалі більше виснажувати систему, тому що стресовий фактор є.

"Справжнє": Можна сказати, що ми звикли до війни й психіка "пристосувалася”?

Петро Чорноморець: Я не думаю. Я думаю, що наслідки у більшості людей будуть лізти. Психіка пристосувалася – це тільки якщо людина фактично змогла собі організувати обставини, в яких тригери, які стосуються війни, зійшли до того рівня стресового фона, який для неї прийнятний.

Я можу собі уявити, що якщо людина, наприклад, практично не читає новини і при цьому ігнорує тривоги і спить, наприклад, в берушах і повністю ігнорує те, що там десь щось літає чи не літає. Тоді, мабуть, у неї загальний вплив війни зійде до того рівня стресу, який для неї вже прийнятний. Та з іншого боку, така людина сюди створює фактичні небезпеки, тому що, наприклад, вона не ховається від потенційних "прильотів”, там, де ці "прильоти” дійсно високо ймовірні.

Тобто або людина дійсно зрізала стресові впливи, або вона знайшла для себе драйв, який їх буде достатньо ефективно відкомпенсовувати. І це теж не гарантовано, тому що може бути, що є драйв, але при цьому стресові фактори продовжують впливати.

"Справжнє": Як хронічний стрес впливає на когнітивні здібності (пам'ять, концентрацію) та як їх підтримати?

Петро Чорноморець: Якщо продовжується стресовий вплив, то тоді когнітивні функції поступово згасають. Причому аж до того, що фізично зменшуються структури мозку, які відповідають, зокрема, за пам'ять, за обробку емоцій, за обробку інтелектуальної інформації і так далі.

І це поступово втрачається. Компенсувати можна тільки прибравши хронічний стрес.

Це виходить у тих людей, які дійсно навчилися або взагалі ігнорувати, або у людей, які частково ігнорують, а частково відкомпенсовують драйвом.

Але гарантувати, що люди, які думають, що у них це сталося, що у них це фактично сталося, ми теж не можемо. Це хіба що перевіряти регулярними МРТ. Ну, і загальним чекапом здоров'я.

"Справжнє": Чому виникає "синдром відкладеного життя” з точки зору біології та як змусити мозок жити в теперішньому часі?

Петро Чорноморець: Я думаю, що він значною мірою культурно опосередкований. Якщо у нас є проблеми, які вимагають активних дій, то наявність цих проблем і наявність цілей нам відгальмовує відчуття абсолютно всіх інших емоцій і, відповідно, всіх інших потреб. Тобто якщо ми маємо або якусь вавку в голові стосовно того, що кудись треба бігти, якусь вагому ціль і так далі, або вагому проблему, яку треба вирішити, то про все інше нам думати складно. З біологічної точки зору це мало сенс, тому що тварини, які вміли так робити, більш ефективно проходили через складні періоди. Але якщо такий період триває довго й не закінчується, то тоді цей спосіб не працює.

І тому виходить, що в ситуаціях таких, як у нас, скоріше виграє концепція, що ти вчишся всюди, де це можливо, жити тут і зараз. І піклуватися про себе тут і зараз, робити собі гарно тут і зараз. Комфортно, тепло, красиво, смачно і так далі. Тобто якщо є якась проблема, яка вимагає вирішення, то вміти на якийсь час відгальмувати всі свої "хотілки” і всі свої інші потреби заради того, щоб тут все вирішити, це ж важливо. Просто це не може тривати місяцями. Це може бути на кілька годин питання або на кілька днів. Але не на місяці, і тим більше не на роки.

"Справжнє": Які прості щоденні ритуали або фізичні дії допомагають найшвидше "заземлити” нервову систему під час обстрілів?

І як екологічно проживати та випускати гнів і лють, щоб вони не руйнували організм зсередини?

Петро Чорноморець: Прокричатися, поматюкатися, щось покидати, зламати щось. Важливо при собі мати те, що не шкода ламати.

Потім зробити якусь дихальну вправу і піти робити собі якось смачно, приємно і так далі. Дуже допомагають у відновленні прогулянки на природі.

"Справжнє": Як підтримувати здоровий сон, коли нічні тривоги постійно його руйнують, і чим компенсувати недосипання?

Петро Чорноморець: Компенсувати тільки досипанням. Потрібно створити такі умови, в яких я набираю свої 8-9 годин сну на добу. Причому бажано, щоб цей сон був завжди в один і той самий час. Тому, якщо я можу виїхати туди, де не потрібно відслідковувати, що відбувається в небі, значить, треба виїхати туди. А якщо не можу так зробити, то треба знайти патерни, за якими ймовірності небезпеки різні. Тому що під час обстрілів, і це в основному вночі, ризики того, що щось піде не так, радикально інакші, ніж, наприклад, вдень.

Ну і тоді, окей, перейти на полімодальний сон. Наприклад, якщо є можливість, то спати ввечері, поки, зазвичай, немає обстрілів. Потім вночі вставати і робити щось, чимось займатися. А потім, наприклад, зранку, коли, зазвичай, вже затишшя, то знову лягати спати.

Я не кажу, що це правильне рішення, я кажу, що нам потрібно налагодити сон, причому бажано налагодити сон в один і той самий час, в межах доби, але це не обов'язково має бути одним блоком вночі, а шматками протягом дня в один і той самий час. Це вже питання оцінки власних можливостей і власного графіку.

"Справжнє": Як наш мозок реагує на постійний скролінг стрічки новин і чому від цього виникає залежність?

Петро Чорноморець: Загальна логіка така: якщо у нас є фрустрація, то мозок йде шукати інформацію, щоб з цією фрустрацією поладнати. Ця інформація мала б давати якісь відповіді і принаймні ілюзію контролю. Типу, я можу спокійно спати, бо я знаю, як це працює. Але ми ж розуміємо, що якщо у медіа основна задача – це тримати увагу, глибину переглядів тощо, то тоді інформація, яку медіа надає, і формат, в якому ця інформація подається, буде постійно фруструвати людей. І провокувати їх дивитися більше. Це стосується не тільки офіційних медіа, а будь-якої інформації в мережі – інфлюенсерів на Фейсбуці, всюди.

"Справжнє": Які правила інформаційної дієти ти вважаєш критично важливими для збереження глузду сьогодні?

Петро Чорноморець: Максимум 15 хвилин на день на будь-які новини, за винятком екстраординарних ситуацій, які вимагають фактичних рішень. Тобто якщо я розумію, що десь треба ухвалювати рішення, то окей, я досліджую всю необхідну інформацію для цих рішень. Але весь інший час максимум 15 хвилин будь-яких новин в межах дня. Краще, щоб це було посеред дня, а не зранку чи перед сном.

Якщо хтось провокує поговорити про щось таке довго, то зупиняємо або просто тихенько йдемо в ліс.

Не пропустіть

Окупанти обстріляли село під Запоріжжям: є руйнування 05.08.2026, 07:22 Росіяни вдарили по дитячій лікарні в Запоріжжі 04.08.2026, 22:12