Більше трьох років захищав країну на різних напрямках. Отримав поранення, а після звільнення відкрив власну справу. Ветеран російсько-української війни Вячеслав Городничов покинув окуповану нині Михайлівку вже як військовослужбовець. Позаяк до лав Збройних Сил приєднався вже на другий день повномасштабного вторгнення росіян – 25 лютого 22-го року.

З воїном "Справжнє" говорили про відновлення й натхнення на власну справу після трьох років у піхоті.

Вячеслав Городничов захищав країну в складі 110-ї бригади, "Азову" та в бригаді "Кара-Даг". Служив в піхоті на Донеччині та на Харківщині. Але найбільше часу провів на рідному запорізькому напрямку.

"Я отримав три поранення, коли вже служив на Запорізькому напрямку – в районі Малої Токмачки. Гостре отруєння нервово-паралітичними газами й контузії. Звільнився за інвалідністю в жовтні 2025-го року", – розповідає ветеран.

Чоловік каже, що найбільшими викликами для нього було саме рішення покинути військо. Адаптація до цивільного життя триває й досі.

"Скажімо чесно, я і досі не адаптувався до цивільного життя. Процес триває, позаяк ще доволі мало часу пройшло з того моменту, як я покинув військо. Втім, за моїми спостереженнями, я свідома людина і це допомагає приймати рішення, які тримають в більш-менш адекватному стані", – говорить Вячеслав Городничов.

Частково це допомогло ветеранові та його дружині податися на державний грант у 500 тисяч гривень, щоб розширити власний бізнес.

"Я, чесно кажучи, вже давно знав, що ми спробуємо податися на цей грант. Тобто ще коли був на фронті, я вже знав, що коли звільнюсь, я буду займатися бізнесом. Тому що, коли людина на передовій, то в неї доволі достойний заробіток іде. І коли вона повертається до звичайного життя та починає працювати на звичайній роботі, її це явно не буде влаштовувати. Тому ще в армії я думав над тим, щоб взяти грант на бізнес. Але я точно не міг визначитися з направленням бізнесу".

Оскільки дружина Вячеслава за фахом стоматологиня, вирішили обрати цей напрямок. На зароблені під час служби гроші купили вже готовий кабінет. А грант був необхідний для розширення й закупку додаткової техніки.

"У 25-му році ми купили діючий бізнес, і, грубо кажучи, є правонаступниками цієї клініки. А нині переробляємо все під нові стандарти, замінюємо обладнання. Ми працюємо і паралельно оновлюємось", – розповідає Вячеслав.

Чоловік каже, що доводиться стикатися з багатьма бюрократичними питаннями, в яких військовий досвід не надто допомагає.

"Він більше заважає тому, що починаєш нервувати через те, що тебе не розуміють у всіляких інстанціях. А, між іншим, запал військовий він же лишається. І коли тобі не пояснюють, а просто вимагають якісь документи, це трохи змушує нервувати", – ділиться ветеран.

Дружина Вячеслава виїхала з Михайлівки за рік після її окупації. Якщо за умовами державного гранту власник справи має залучити до роботи двох тимчасових переселенців, то головна лікарка – одна з таких працівниць.

"Так, дружина – переселенка і ще одна працівниця у нас переселенка. Зараз плануємо брати ще одного лікаря, щоб була змога ділити зміни. Найбільше наше досягнення, це те, що ми за рік оновили всю матеріально-технічну базу стоматології. Це було дуже важко, тому що техніку треба замовляти. Вона йде там місяцями, її треба встановлювати, повністю оновлювати. Тому це, скоріш за все, найбільше досягнення, що ми зробили, що ми переробляємо клініку під сучасні стандарти", – говорить колишній захисник.

Втім, є речі, які не надто надихають ветерана. Окрім травм війни, поведінка деяких людей.

"Я помітив, що тут дуже багато людей, які, скажімо так, не сприяють розвитку й шляху до перемоги. Нерідко зустрічаються люди, особливо це вихідці з радянського періоду, коли вони починають кричати: "Та в совку було краще!". Або: "Чого я маю віддавати на війну своїх дітей? Що мені дала ця країна?". Вони не розуміють основного, що це не в країні справа. А в тому, як вони вели своє життя в цілому. Який у них був ритм життя, це впливає на те, як вони зараз живуть. Тобто їм давали можливість і відкривати бізнеси, і розвиватися, але вони цього не робили. І це впливає на те, що вони тепер кажуть, що держава їм нічого не дала. Держава дає можливості, просто не кожен ними може користуватися", – впевнений ветеран.

В той же час, Вячеслав надихає не тільки своїх побратимів, а й інших людей, не боятися взятись за щось нове. Спробувати реалізувати свої мрії.

"Основна проблема, що людина наче й хоче займатися, але вона боїться того, що це може виявитись важко. Але якщо ти не спробуєш, ти ніколи не дізнаєшся. А ця програма "Власна справа" і подібні гранти, вони сьогодні можуть бути, а завтра їх не буде. І ти будеш думати про те, що була можливість, а ти просто не використав її".

Далі в планах ветерана відкрити ще один бізнес, над направленням якого він зараз думає.

Читайте також: "Не прив'язуватися до матеріального": дружина запорізького військового виїхала з окупації й відкрила крафтовий бізнес

Не пропустіть

Окупанти вдарили по АЗС під Запоріжжям – наслідки 17.08.2026, 07:23 У Запоріжжі після удару авіабомб виникла пожежа 16.08.2026, 17:50