
Запорізький транзитний центр за пів року роботи прийняв понад 9 тисяч людей. Більшість тимчасових переселенців проходять через нього. А деякі люди залишаються в центрі, поки не знайдуть собі постійне житло.
"Справжнє” дізнавалося, які послуги зараз в центрі можуть отримати евакуйовані з прифронтових селищ люди. Та деякі непрості історії тих, хто був вимушений покинути рідні домівки.

Світлана з трирічним сином місяць тому покинула рідне село Новорозівка Оріхівського району. Молода мама каже, що вирішальним став день, коли ворог обстріляв їхній будинок.

"Обстріли нашого села значно посилились. На початку травня стало набагато гірше, тому довелось їхати до Запоріжжя. До нас в сад прилетіла російська "молнія”. Під час вибуху повилітали всі вікна, дах пошкоджений. Батько сказав, щоб ми виїжджали, а сам залишився разом з моїм братом. Вони викликали поліцію, яка нас евакуювала до Запоріжжя. Зараз тут, в транзитному центрі, перебуваємо. Нам тут дуже подобається”, – розповідає жінка.
Світлана каже, що в рідному селі син сам біг до будинку, коли починались обстріли.
"Він казав "КАБ”, хапав мене за руку й біг до будинку. Бувало так, що ми в підвалі ховались, а якщо не сильно гупало, то просто в будинку”, – додає вона.

Щодня волонтери й капелани привозять десятки евакуйованих людей до запорізького транзитного центру.

"Люди сюди їдуть з усієї області. Здебільшого це, звісно, райони там, де зараз небезпечно. Останніми в нас прийняли евакуацію з Новоолександрівки та Новомиколаївки. Але люди продовжують їхати з багатьох селищ, насправді. З тих, де небезпечно залишатися”, – розповідає координатор транзитного центру Денис Книш.

Пані Світлана разом із чоловіком дивом вціліли в Малокатеринівці Кушугумської громади, де залишались до початку травня цього року.
"Обстрілювали нещадно. Практично всі місцеві евакуювались до початку цього року. Ми з чоловіком вирішили залишитися, тому що він не хотів їхати. Крамниці там давно не працюють, електрики немає, газу немає, води немає. Але ми якось "викручувалися”: на зиму заготували продукти – все, що виростили на городі, за водою ходили до колодязя, поки його не розбили. А потім збирали дощову воду”, – ділиться жінка.
Після "прильоту” російського КАБу по їхньому будинку, подружжя вирішило евакуюватися.

"Це було наприкінці квітня. Нам з дружиною просто пощастило, що ми в той момент перебували в старій частині будинку, тому нас просто трішки привалило, але ми самостійно вибрались. Ворожа бомба попала в нову частину нашого дому – вона повністю зруйнована. Після цього ми ще пару тижнів залишалися на руїнах, а потім голові нашого селища вдалося з нами зв`язатися й нас вивезли”, – додає чоловік Світлани, Микола.

Вже півроку пані Антоніна сумує за рідним селом Долинка Василівського району, яке, через постійні обстріли, довелось покинути ще в листопаді минулого року.
"Боляче було покидати рідне село, але довелось, бо там все навкруги розбите. Люди восени масово виїздили, тому я теж поїхала. Не можу не думати про свій рідний дім; в якому він зараз стані я не знаю. Там і могили моїх батьків, тому хочеться колись повернутися назад – додому. Але поки я тут і мені тут спокійно, їхати нікуди не хочу”, – говорить Антоніна.



Жінка поки мешкає в транзитному центрі й каже, що не хоче більше нікуди їхати. Загалом зараз у центрі тимчасово перебувають 39 людей, які, окрім безкоштовного прихистку, мають безкоштовне дворазове харчування.

"Люди після евакуації першочергово проходять тут верифікафію та реєстрацію. Після цього людина може тут відновити документи або отримати юридичні консультації щодо втраченого майна. У випадку базової допомоги всі отримують набор гігієни, їжу терміном на декілька діб. Також там, де оголошена примусова евакуація, це додаткова грошова допомога у 12 300 грн на кожного члена родини. Тут можна також оформити довідку ВПО, звернутися до пенсійного фонду та центру зайнятості для отримання всіх послуг”, – розповідає начальниця відділу державних допомог Департаменту соцзахисту ЗОДА Анна Лехоніна.

Працівники транзитного центру розповідають, що кожна евакуаційна місія відбувається в координації з військовими та поліцією.
"У нас є декілька евакуаційних команд, які вивозять людей з-під обстрілів. Це волонтери й благодійні організації, також Координаційний гуманітарний центр, допомагають і капелани. Насправді команд трошки більше, але основні організації я перерахував. Транзитний центр працює щодня цілодобово, тому ми можемо й уночі приймати людей. Бувають дуже важкі евакуації, наприклад, з Приморського, коли не можна пересуватися вдень. Тому військові можуть вивезти людину вночі”, – говорить координатор транзитного центру.

Волонтери кажуть, що практично всі евакуації з прифронту протягом цієї весни значно ускладнились. Ворог вистежує дронами все, що рухається, як у повітрі, так і на землі.

"Зараз навіть у ті селища, куди раніше заїжджали спокійно, ми дуже важко їздимо, тому що кожен раз ворожі дрони нас чатують. Тому ми дуже ретельно плануємо наші місії. Довелося змінити підхід до евакуаційних місій, тому що ми хочемо і зберегти тих людей, котрих ми вивозимо, і зберегти нашу команду. Ми співпрацюємо з усіма – від військових до поліції. Зараз ми використовуємо пасивний захист, що не випромінює сигналу, а тільки його приймає. Це в основному "чуйки”. Також можемо задіювати сіткомети, тобто це такий невеличкий пістолет, котрий вистрілює сіткою. Це вже на крайній випадок”, – розповідає волонтер Даніїл Пічікін.
Він додає, що найскладніше – евакуювати маломобільних та літніх людей, які залишалися до останнього під обстрілами через те, що не можуть самі собі допомогти.

Крім людей, запорізькому транзитному центру періодично доводиться приймати вивезених з прифронту тварин, зокрема собак. За півроку роботи працівники центру знайшли хазяїв для п'ятьох покинутих собак. Зараз у центрі залишається дворічний собака Джек, для якого навіть побудували окремий вольєр.
Читайте також: Півтора роки життя "на нулі": запоріжанка розказала про звільнення Роботиного