Щороку в Запоріжжі відкриваються додаткові шелтери або місця тимчасового проживання (МТП) для переселенців. Адже на сьогодні в обласному центрі проживають понад 150 тисяч людей, які були змушені покинути свої домівки через окупацію росіянами або російські обстріли.

У деяких запорізьких МТП вже понад десять років мешкають жителі Донеччини. "Справжнє" дізнавалося історії цих людей та про те, чи вдалося за стільки років відчути себе запоріжцями.

В одному із запорізьких гуртожитків мешкає близько 40 вимушених переселенців. Ця будівля спеціально обладнана для їхнього прихистку.

Алла Брагунець виїхала з рідної Жданівки Донецької області ще в 2014 році, коли російські окупанти почали масово обстрілювати Горлівський район.

"Виїздили під російськими обстрілами. Бачили, як йшли їхні танки. Обстрілювали "Градами" і танками. У червні 2014 року я поїхала до Дніпра спочатку, а потім до Запоріжжя. Близько чотирьох років жила в гуртожитку на Кічкасі, але там не дуже були умови. А з 18-го року вже тут. Цю будівлю повністю тоді відремонтували, тож тут комфортно. Та й взагалі за більш ніж десять років вже звикла до Запоріжжя. Єдине, що турбує, – війна прийшла сюди", – розповідає пані Алла.

Російські війська захопили її рідне місто у вересні 2014 року. Жінка встигла вільно його покинути. Алла каже, що повністю втратила звʼязок з друзями та знайомими, які залишилися у Жданівці.

"Я не розглядала можливості залишатися в окупації і за весь цей час ніколи туди не їздила, як інші люди, які туди-сюди їздили. Я цього не розумію, це не для мене. Попри те, що моя квартира була ціла на той момент. Зі знайомими, які там залишилися, спочатку підтримувала контакт, але через деякий час, завдяки російській пропаганді, вони дуже швидко "перевзулися" і стали підтримувати Росію. Отримали російські паспорти, отримують там пенсії в рублях. Я цього не підтримую. Вони й дітей вже своїх виховали в антиукраїнській позиції", – каже Алла Брагунець.

Пані Раїса виїхала з рідної Горлівки Донецької області разом з онукою також в 2014 році.

"У квітні 14-го року росіяни окупували Горлівку. Перед цим були постійні бомбардування – багато руйнувань у місті й поза його межами. Вже влітку ми відчули, що треба їхати, що нічого хорошого чекати не слід. Бомбили так, що неможливо було. Перші три роки жили в Павлограді Дніпропетровської області, а потім вже онучка моя – Варя – вступила до запорізького університету і забрала мене сюди", – говорить пані Раїса.

Жінка каже, що дивом встигли проїхати через вокзал, який бомбардували росіяни.

"Ми останні виїздили в липні 14-го року. Тільки ми поїхали, одразу розбомбили і вокзал, і інфраструктуру поруч з ним. Я навіть не знаю, як це так наш потяг встиг. Якби трішки пізніше, то ми б загинули", – ділиться спогадами уродженка Донеччини.

Вона турбується через постійні обстріли Запоріжжя, адже в гуртожитку немає укриття. Сховище є тільки в сусідній школі. Однак каже, що вже звикла до життя в Запоріжжі. Онука вважає себе місцевою, бо, закінчивши університет, вже працює за фахом – біохіміком.

Красногорівку Донецької області, звідки виїхала пані Поліна, росіяни окуповували двічі: перший раз в 2014 році, але тоді українська армія досить швидко повернула місто під контроль України. Другий раз – вже в 24-му році.

"У 14-му росіяни і всі ці так звані ДНРівці сильно бомбили місто. Я застала першу окупацію, але, попри деокупацію, виїхала в 2015 році. Жила в Запоріжжі, але щоліта їздила додому. Там в мене приватний будиночок, сад свій. Тож сіла в маршрутку на автовокзалі й поїхала. Три години із Запоріжжя до мого рідного міста. Залишатися там не думала, тому що все одно було небезпечно – постійні обстріли. Ну а вже після 24-го року немає можливості їздити додому", – розповідає свою історію пані Поліна.

Попри те, що жінка народилася в РФ, а на Донеччину потрапила вже в дорослому віці в пошуках коріння свого батька, вважає росіян варварами.

"Так, я народилася в Росії, але по батьковій лінії я – українка. Тож поїхала в Україну шукати родичів батька й більшу частину життя провела на Донеччині. І те, як росіяни себе поводять, то вважаю, що це варвари, а не народ".

Хаяла – грузинка, яка 15 років прожила на Донеччині, народила там двох доньок. Але в 2024 році родині довелося евакуюватися з рідного Покровського району.

"Після того, як в наш будинок прилетів російський "шахед”, і ми з доньками дивом вижили, нам довелось евакуюватися. Я постійно боялася за дітей, тому що працювала на шахті, а діти були вдома. Мій брат загинув, захищаючи Україну. І все, на що я сподіваюся, – це завершення війни перемогою України", – каже жінка.

Попри те, що рідний дім на Донеччині наполовину зруйнований, Хаяла сподівається повернутися додому.

Наразі в Запоріжжі діють понад 50 місць тимчасового проживання, де десятки родин знайшли прихисток.

Нагадаємо, для переселенців у Запоріжжі покращили умови проживання.

Не пропустіть

Сили оборони просунулися на Запоріжжі – ISW 27.08.2026, 12:55 РФ атакувала підприємство у Запоріжжі – наслідки удару 27.08.2026, 11:55