Олександр Анатолійович Коваленко – президент обласного фонду ветеранів Чорнобиля, співзасновник фонду Memory 86. Він був одним із перших ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції, брав участь у найнебезпечніших роботах у зоні відчуження. Про ті події він розповів в інтерв'ю Запорізькому осередку ГО "Захист держави".

Повістка о 23:00 – і вже в Чорнобилі

Навесні 1986 року Олександр Коваленко працював на "Запоріжсталі". Виклик прийшов несподівано – пізнього суботнього вечора.

"У вихідний день, у суботу, об 11 вечора – дзвінок у двері. Двоє молодих хлопців приносять мені повістку на перепідготовку на 10 діб. Вранці у неділю я мав з'явитися до військкомату", – пригадує він.

З військкомату бійців вивезли на танкодром під Одесою, де сформували загін із 500 осіб і відправили до Чорнобиля. Командир загону, полковник Гаджеєв, обрав саме Коваленка для першого й особливо відповідального завдання:

"Він видав мені пакет із сургучем і сказав: "Добирайся на атомну станцію, знайдеш у бункері високопоставленого – доповіси про прибуття загону".

Так пан Коваленко став одним із перших запоріжців, хто потрапив безпосередньо на станцію. Там йому здивувалися.

"Вони були сильно здивовані, кажуть: ми ваших запоріжців чекали тільки через місяць, а ви вже тут. Це був самий перший загін, який приїхав на ліквідацію", – говорить він.

180 діб у зоні

Невдовзі приїхали офіцери-дозиметристи й наказали негайно залишити місце: рівень радіації виявився критичним. Загін переселили в район Зеленого Мису, і вже звідти розпочалась основна робота.

Протягом 180 діб запорізький загін виконував одні з найнебезпечніших завдань:

"Ми рубали рудий ліс. Стіна між третім і четвертим блоком була вся в тріщинах, звідти йшла найсильніша радіація – ці тріщини потрібно було ліквідовувати. З особливо небезпечних робіт – прокладка кабелю вздовж четвертого енергоблока і чищення даху ХОЯТ – сховища відходів ядерного палива", – розповідає ліквідатор.

Дах сховища очищали чотири рази – безрезультатно:

"Чотири рази ми чистили цей дах, але марно – радіація не зменшилася. Вона вже ввібралась у бетон".

Брати по духу

Попри жахливі умови, Коваленко згадує той час із дивним теплом. Серед усього пережитого найбільше запам'яталась атмосфера небаченої людської єдності:

"Ви знаєте, більше за все запам'яталося якесь відчуття підйому і довіри одне одному. Я кажу – я служив на строковій службі в армії. Такого не було. Тут же ми настільки всі довіряли одне одному, кожен намагався допомогти – це було просто дивовижно".

Ця довіра, за його словами, була абсолютною та безумовною.

"Ми могли кинути на тумбочці гроші, ключі, гаманці – що завгодно. Ніхто в житті ніколи не торкнеться. Було якесь таке відчуття взаємодопомоги. Я не знаю, як це навіть правильно висловити, але це справді був такий душевний підйом", – пояснює Олександр Коваленко.

Ціна подвигу

Із 500 бійців запорізького загону, який тоді вважався одним із найкращих, сьогодні в живих залишилося не більше 50. Сам Олександр Коваленко – інвалід другої групи.

"У мене шість стентів під серцем", – каже він.

Повернувшись із зони, ліквідатор спочатку відмовився від інвалідності – на той час була сім'я, дитина, яку треба було годувати. Лише роки по тому здоров'я дало про себе знати.

Для майбутніх поколінь

Попри все пережите, Олександр Коваленко дивиться вперед – і думає передусім про онуків.

"Мені хочеться, щоб наші онуки все-таки жили у вільній Україні. У мене онуки – вони дуже за Україну", – говорить чоловік.

Його побажання дітям і внукам просте й щире:

"Всім дітям і внукам бажаю лише того, щоб якнайшвидше закінчились ці воєнні дії, щоб вони могли знову – багато хто – повернутися додому. Ті, хто зараз перебуває або за кордоном, або десь на заході Україні".

Читайте також: "Страшно не було, бо нічого не сказали": що пам’ятають у Запоріжжі про Чорнобиль

Не пропустіть

Через повалені дерева в Запоріжжі довелося перекривати рух – кадри 26.04.2026, 17:31 Наступ РФ на Гуляйпільському напрямку виродився в піше просування 26.04.2026, 14:23