У Кремлі вкидають ідею тристоронньої зустрічі Трампа, Сі Цзіньпіна і Путіна на полях саміту АТЕС у Шеньчжені. Частина коментаторів поспішає назвати це шансом на мир.

Я бачу в цьому зовсім інший сценарій, бо за столом без України обговорюватимуть не мир, а капітуляцію і перерозподіл світу.

Наведу п'ять раціональних причин, чому ця зустріч не дасть результату, на який розраховують її організатори.

По-перше, за цим столом не буде українського аргументу.

Навіть якщо туди запросять когось від України, формат "на трьох" заздалегідь визначає, хто вирішує, а хто лише слухає.

Українська позиція в такій конструкції стає декорацією, а не голосом, і тому будь-яке рішення там не матиме того, хто його виконає. Угода без суб'єкта виконання лишається папером, скільки б підписів під нею не стояло.

По-друге, українське суспільство вже дало свою відповідь.

За даними КМІС, понад шістдесят відсотків українців категорично проти виведення військ з Донбасу навіть в обмін на гарантії безпеки. Ця позиція тримається впродовж усього року попри удари по наших містах.

Крім того, стаття 73 Конституції прямо визначає, що зміна території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, тож жоден лідер не може віддати Донбас через голову народу.

По-третє, армія не виконає того, чого не підтримує суспільство.

Капітуляцію неможливо оголосити в Шеньчжені, її треба фізично здійснити на фронті, а це означає наказ людям, які майже п'ять років тримають кожен метр цієї землі, просто піти з неї.

Як ветеран і людина, яка щодня працює з військовими, я добре розумію ці настрої і впевнений, що такого наказу військо не сприйме.

По-четверте, йдеться не про Україну, а про перерозподіл світу.

Для Пекіна узаконення захоплення територій силою стане прецедентом, який він захоче згодом застосувати до Тайваню.

Якщо світ погодиться, що агресор отримує землю через домовленість великих держав, то наступний такий стіл накриють уже для Азії, і Вашингтону доведеться пояснювати Токіо, Сеулу і Тайбею, чому їхні гарантії безпеки тепер коштують значно менше.

Тому Трамп, який мислить категоріями угод, ризикує підписати не мир, а власний програш у Тихоокеанському регіоні.

По-п'яте, історія переконливо показує, що поділ народів без їхньої участі рано чи пізно розвалюється.

Польщу ділили тричі наприкінці вісімнадцятого століття, але у 1918 році вона повернулася на мапу.

У Мюнхені 1938 року Чехословаччину не пустили до столу, і замість обіцяного миру Європа отримала велику війну вже наступного року.

Пакт Молотова і Ріббентропа поділив Східну Європу, Ялта на пів століття закріпила її за Москвою, проте у 1989 і 1991 роках ці кордони розсипалися під тиском самих народів.

Ризький мир 1921 року розділив українські землі без голосу Української Народної Республіки, і українці так і не визнали цього поділу.

Свіжіші приклади ще показовіші. Паризькі угоди 1973 року за спиною Південного В'єтнаму закінчилися падінням Сайгона через два роки.

Дохійська угода США з талібами без афганського уряду обернулася хаотичною втечею з Кабула у 2021 році.

Тому не варто плекати ілюзій щодо Шеньчженя. Ті, хто збирається "на трьох", хочуть говорити не про мир, а про капітуляцію України і про право сильного переписувати кордони. Зокрема про майбутнє право Китаю на окупацію Тайваню.

Мир, якого не підтримує український народ і який не виконає українська армія, неможливо прописати в чужих столицях, і саме це варто пам'ятати всім учасникам цієї гіпотетичної зустрічі.

Джерело: сторінка Віктора Тарана у Facebook

Читайте також: Зустріч Путіна з Трампом і Сі Цзіньпіном: як до цього ставитись?

Не пропустіть

Трьох людей та покинуту вівчарку евакуювали з Комишувахи на Запоріжжі 20.10.2026, 17:33 Росіяни атакували склад у Запоріжжі: постраждали троє людей 20.10.2026, 13:12