Агентурні справи совєтських спецслужб часто мали дивакуваті "заголовки" – не можливо зрозуміти, які факти чи характеристики об’єктів розробки "надихали" на них "чекістів". Але походження назви агентурної справи "Невгамовні" зрозуміле: у розробці спецслужб перебували молоді українці, які не мали наміру припиняти своєї патріотичної діяльності навіть на незнайомих теренах, де вони опинилися як переселенці. Не вгамовувалися.

Початок справи "Невгамовні"

Для співробітників Запорізького МГБ ця справа розпочалася 8 листопада 1950 року, коли у Ногайську (тодішня назва міста Приморськ) в помешканні переселенця із Підгаєцького району Тернопільської області Василя Боднарчука був заарештований член ОУН Микола Броновський ("Бом"). Самого заарештованого "чекісти" після кількох допитів передали співробітникам Тернопільського УМГБ для проведення слідчих дій. А у Приморському районі почали уважно відслідковувати місцеві зв’язки "Бома".

Завдяки агентурі було встановлено: Броновський кілька разів відвідував село Партизани (в рамках декомунізації перейменоване на Новопавлівку), де йому вдалося створити молодіжну організацію на чолі із переселенкою Зоєю Коломиєю. Подальші слідчі дії вивели "гебістів" на групу переселенців із Підгаєччинии у селі Коларівка (в рамках декомунізації перейменоване спершу на Болгарку, пізніше – на Софіївку). Тут у створенні молодіжної оунівської організації підозрювалися брати Андрусишини, Олександр та Юрій, Андрій Безкоровайний, Антон Музика й інші. Окремо вирізнявся 50-літній Йосип Липко, бо ледь не кожному з інших у батьки годився за віком. Та він й був радше як дорослий порадник, який міг би чимось допомогти.

Колядники для підпілля

Донька Йосипа, Наталя Липко, на думку МГБістів, керувала ОУН у Коларівці. Підозри спецслужб лише підсилював той факт, що на рідній Підгаєччині, у селі Мужилів, дівчина керувала місцевим Юнацтвом ОУН під псевдо "Дарина". За даними УМГБ Тернопільської області, в підпіллі Наталя підтримувала зв’язки з Петром Дюком ("Миколою"), Михайлом Тягнибідою ("Василем") та кущовим провідником Служби безпеки (СБ) ОУН "Петром".

Під час подальшої розробки "чекісти" з’ясували, що на одній із зустрічей у Коларівці, в помешканні Олександра Андрусишина, уголос читалася листівка ОУН із закликами до молоді організовуватися, допомагати збройному підпіллю, а також саботувати роботу та заходи совєтської влади у колгоспах. Також спецслужбі стало відомо, що оунівська молодь на Приазов’ї збирала гроші на потреби підпілля Підгаєччини. Наталя Липко з групою дівчат ходила колядувати напередодні Різдва до помешкань, де проживали переселенці. Таким чином вдалося назбирати 95 рублів. Ці кошти були передані жительці Мужилова Анастасії Кулинич, з якою Наталя зустрілася у Тернополі на початку березня 1951 року.

ОУН розширює діяльність на Запоріжжі

З часом Зоя Коломия та Наталя Липко налагодили зв’язки й співпрацю. Фактично, йшлося вже про наявність та функціонування двох осередків ОУН на території Приморського району: у селах Коларівка та Партизани.

Подібний стан речей абсолютно не влаштовував совєтські каральні органи. Тож 24 березня 1951 року 2 відділом (контррозвідка) УМГБ Запорізької області й була заведена агентурна справа №177 під назвою "Невгамовні" на 21 особу за характеристикою "українські націоналісти". У наступні два роки, 1951-1953, ця справа займатиме одне з основних місць у звітах та іншій документації запорізьких "чекістів".

Вже у квітні 1951 року співробітники МГБ, які відповідали за розробку "Невгамовних", були змушені констатувати розширення географія роботи. Якщо під час попередньої розробки основні зусилля агентури та інформаторів були спрямовані лише на два села, то тепер доводилося розпорошувати сили й на Верхньо-Хортицький район Запорізької області (район був створений після закінчення німецько-совєтської війни, зараз його території входять до складу Запорізького району).

Почалося все з того, що на одному із зібрань молоді Наталя Липко закликала своїх знайомих залишити територію Приморського району, значно заселеного етнічними болгарами, й перебиратися до Верхньо-Хортицького, де питому вагу складали українці. Щоб не привертати увагу колгоспного керівництва та "чекістів", переїзди мали б відбуватися невеликими групами, по дві-три родини. Тих, хто не мав наміру змінювати місце проживання в межах Запорізької області, Наталя закликала повертатися додому – на Тернопільщину.

Серед тих, хто виїхав поближче до Запоріжжя, були й фігуранти "Невгамовних" – Михайлина Котович, Стефанія Вітенко, Петро та Михайло Гриценки. Виходячи з документів агентурної справи, осіли вони в двох селах – Мар’ївці та Смоляному. Щоб нишпорити за молоддю на новому місці, "чекісти" відрядили туди агента Запорізького УМГБ "Добровольця". Йому таки вдалося втертися у довіру до Михайлини Котович та її знайомих, на чекістському лексиконі – "зв’язків об’єкта". Однак, нічого цінного для своїх кураторів агент не роздобув.

Павутина агентів і зради

Однак, маже у той же час інформаторка "Зоя" повідомила співробітникам УМГБ, що ще одна фігурантка їхньої розробки – переселенка Марія Кухарська – виїхала з села Коларівка, бо мала намір повернутися до Тернопільської області. Оскільки в потяг вона могла сісти лише в Запоріжжі, то цим і вирішили скористатися МГБісти, залучивши також співробітників міліції. Останні затримали Марію на станції "Запоріжжя-2" під приводом перевірки документів. Під час обшуку знайшли в неї "релігійні тексти", що підпадали під категорію заборонених.

Далі вже включилися "специ" із 2-го відділу МГБ. Зрештою, вони свій хліб даремно не їли: Марію Кухарську "розговорили", вона досить багато розповіла про молодих націоналістів з Коларівки. Була заагентурена під псевдо "Днєпровская" й долучена до розробки справи "Невгамовні".

Уже 6 травня нову агентку повернули до Коларівки, звідки вона надавала інформацію про життя й діяльність тих націоналістів, які залишалися на місці. Зокрема, про те, що збори відбуваються й далі, на них читають літературу, обговорюють питання боротьби з совєтською владою для створення незалежної України, співають націоналістичних, ОУНівських, пісень.

Крім того, "Днєпровській" стало відомо, що деякі хлопці з гурту мають намір ухилитися від призову до Совєтскої армії й виїхати на Тернопільщину, щоб долучитися до збройного підпілля ОУН. Йшлося про Антона Музику, Дмитра Осіва та Богдана Андрусишина. Цю інформацію підтвердила й інформаторка "Зоя".

"Чекісти" потребували більше інформації із середовища саме хлопців. Тож 31 травня був негласно затриманий та допитаний переселенець Петро Воробель, який з Коларівки перебрався до Смоляного. Після відвертих відповідей на допиті був завербований як інформатор з псевдонімом "Малий". Він мав надавати інформацію про розмови та дії хлопців із націоналістичної організації. Особливо, про наявність зброї та націоналістичної літератури.

Невдовзі саме від "Малого" з Приморського району надійшла інформація про те, що молодь з Коларівки мала зв’язки з боївкою ОУН "Стріла", яка діяла на Тернопільщині. Саме звідти й надходила до Коларівки література. Крім того, інформатору вдалося дізнатися про розширення географії молодіжної організації в Приморському районі. До сіл Коларівка та Партизани додалася В’ячеславка.

Доповідні та інші документи УМГБ Запорізької області, що стосуються "Невгамовних", свідчать про те, наскільки щільно вдалося "чекістам" обсадити молодих націоналістів агентурою та інформаторами.

У селі Партизани, де молодь гуртувалася навколо Зої Коломиї, також діяла інформаторка МГБ "Ягода" (з місцевих жителів), яка брала участь у зборах. Відповідно, про теми розмов молодих націоналістів тут були поінформовані й "чекісти". Це давало їм можливість складати цілісну картину про діяльність молодіжних націоналістичних організацій на території трьох сіл Приморського району.

У селах сучасного Запорізького району продовжувала свою організаційну діяльність Наталя Липко. Агентка "Днєпровская" у той же час доповідала кураторам про обговорення на зборах проблем майбутньої війни між англо-американським блоком та СССР і долі України, перспектив її незалежності тощо.

Марні пошуки зброї та націоналістичної літератури

Очікувано, розширення географії діяльності молодих націоналістів, їхні зв’язки зі збройним підпіллям ОУН на Тернопільщині, інформація про наявність зброї й літератури, не могли не турбувати керівництво обласного УМГБ. Станом на липень 1951 року "чекісти" планували насамперед встановити місця магазинування зброї і зберігання націоналістичної літератури. Крім того, збирали інформацію на "нововстановлених об’єктів" справи, зокрема із залученням даних від співробітників МГБ з місць попереднього проживання.

"Чекісти", які розробляли агентурну справу "Невгамовні", планували реалізувати її досить оперативно, з’ясувавши усі обставини ще влітку 1951 року. Бо вже тоді їх нервувало, що молоді націоналісти почали виїжджати за "компактні" межі Приморського району, зокрема на територію Верхньо-Хортицького.

Непокоїла МГБ й інформація про організаційні зв’язки із збройним підпіллям ОУН Тернопільської області та наявність літератури й, особливо, зброї.

Провал "Павлова"

Для перевірки цієї інформації до районів проживання молоді виїжджав досвідчений агент "Павлов". Пізніше у справу було введено ще одного "аса" агентурних розробок – "Рєзніка". МГБ навіть довелося розшифрувати агентів один перед одним, що взагалі було рідкістю. Однак, все що вдалося тоді дізнатися – прізвище й псевдо підпільника, який діяв на території Підгаєцького та Бережанського районів Тернопільської області й мав намір приїхати на укриття до Анни Бучко. Йшлося про Михайла Таровського ("Стріла"), який був у підпорядкуванні провідника "Линя".

Станом на початок лютого 1952 року справа й далі перебувала в розробці. Співробітники Запорізького УМГБ були змушені визнати, що за друге півріччя 1951-го нічого не дізналися про літературу, зброю та місця їх переховування.

Для виправлення ситуацію спецслужба планувала підставити до активістів молодіжного підпілля досвідченого агента, наданого Підгаєцьким райвідділком МГБ. Із тамтешнього контингенту був підібраний агент "Шиш", якого готували до відрядження на Запоріжжя. У той же час агент "Павлов" готувався до розробки Дмитра Осіва, в якого начебто бачили гранату "Ф-1". Осів вже переїхав до Запоріжжя й працював на заводі "Запоріжсталь".

Під прискіпливою увагою спецслужби перебувала й переселенці, які перебралися у Верхньо-Хортицький район. Для розробки Наталі Липко та її батька МГБісти планували завербувати уродженку західноукраїнських земель Марію Костюченко, як обізнану щодо діяльності ОУН.

Та й загалом, уся агентура й інформатори МГБ, які хоч якимось чином пересікалися з фігурантами справи "Невгамовні", мали бути орієнтовані на пожвавлення оперативних заходів.

Траплялися й цікаві випадки. Петро Грищенко був знайомий із багатьма об’єктами справи, знав про їхню діяльність. Але в МГБ не повідомляв, а мав би, оскільки був секретним інформатором на псевдо "Щирба". Вважаючи його подвійним агентом, співробітники МГБ мали намір таємно затримати Грищенка й ретельно допитати про молодіжні націоналістичні організації в Запорізькій області. А потім вже вирішити: перевербувати чи заарештувати як агента-зрадника.

Зою Коломию, яка керувала молодіжною націоналістичною організацією у селі Партизани Приморського району, співробітники МГБ мали намір заарештувати.

Плани – планами, але вже 16 лютого 1952 року співробітники МГБ мусили знову фіксувати свої тотальні провали під час розробки справи "Невгамовні". Перш за все, невдалу оперативну комбінацію агентів "Павлова" та "Рєзніка", які намагалися видати себе за зв’язкових від підпілля з Тернопільщини. Молодь запідозрила "Павлова", агентів фактично було розконспіровано й, відповідно, виведено із розробки.

Можливо, саме через ці події із Запорізької області виїхало шестеро активних учасників організації. Інші об’єкти розробки у цей же час змінили місця проживання, чим досить таки утруднили роботу для оперативників МГБ, яким доводилося по новому вибудовувати оперативні комбінації та агентурні лінії. Самі МГБісти визнавали, що провал "Павлова" та "Рєзніка" відкинув їх в роботі на три-чотири місяці.

Полювання на "Стріла"

У квітні 1952 року співробітникам МГБ вдалося знайти вісім учасників організації, які перед тим змогли виїхати й уникнути оперативного спостереження. Усі перебували на станції "Красний Восток", працювали на будівництві Щебзаводу №66 (об’єкт неподалік нині окупованих Кам’янки/Більмака). Оперативники МГБ очікували, що саме сюди для легалізації може прибути підпільник "Стріл", який на той час мав документи на ім’я Романа Бондаря. Тож до виявленої групи молоді був відправлений на осідання агент "Малий", агент "Шиш" вже перебував там.

Агентурі вдалося встановити, що з підпільником "Стрілом" молодь регулярно листується, називаючи поміж собою "Вуйком" і що він уже писав про намір "приїхати у гості", однак після того, як "зійде сніг". Проте реорганізація управління Щебзаводом призвела до звільнення молодих підпільників, відповідно вони були змушені шукати нове місце проживання й не могли забезпечити укриття для "Стріла".

У Верхньо-Хортицькому районі весною 1952 року по справі "Невгамовні" "працювали" агенти "Явір", "Днєпровська" й "Ворона". Однак результатів від їхньої роботи не було, оскільки вони не змогли увійти в довіру до молоді та й взагалі були малоініціативні.

З часом основне завдання розробки справи "Невгамовні" було зведене до виведення на територію Запорізької області підпільника "Стріла" та його арешту або ж ліквідації. Агент "Малий" досить добре попрацював у цьому напрямку й заручився підтримкою підпільників, які надали йому адресу населеного пункту в Тернопільській області, де перебуває "Стріл". Однак, виїзд агента на місце вже не мав сенсу – Михайло Таровський разом ще з трьома підпільниками у листопаді 1952 року загинув у бою з пошуковою групою МГБ у селі Волощина Підгайцівського (тепер – в межах Тернопільського) району.

Поступово зменшилася й активність підпільних груп, розкиданих по різним районам Запорізької області, дехто ж взагалі переїхав до Волновахи на Донеччині. Принаймні, агентура більше не фіксувала проведення зібрань, обговорення планів діяльності чи ще чогось подібного.

Ще не кінець

Співробітники МГБ припускали, що із загибеллю "Стріла" були втрачені останні зв’язки із збройним підпіллям і це вплинуло на молодь.

Однак просто "забути" про існування молодіжного підпілля на території щонайменше трьох районів Запорізької області (Приморського, Верхньо-Хортицького та Куйбишевського) ніхто й не мав намірів. Станом на 1953 рік учасники оунівської молодіжки, які залишилися жити у Запорізькій області, все ще перевірялися МГБ, розроблялися агентурою тощо. Подальша доля підпільників – тема для пошуків.

Не пропустить

Що цікавого у Запоріжжі 7-8 червня: афіша подій від "Справжнє" 06.06.2025, 15:35 Смерть дуба: як згасала 700-річна легенда Запоріжжя 06.06.2025, 11:40