Більшість запоріжців тільки-но прокидаються, а Влад Маховський вже оприлюднив на сторінці у Facebook відео зі своєї евакуаційної автівки – "каблучка" – старої інкасаторської машини. "Друзі, усіх вітаю! І прохання молитися, бо зараз їдемо евакуйовувати людей".

Нинішні його маршрути – переважно схід Запорізької області: Гуляйполе та навколишні села. У середу, 10 грудня, вдалося вивезти ще п’ятьох людей. Із них четверо – жителі Гуляйполя.

"Справжнє" розмовляє з волонтером та пастором запорізької баптистської церкви "Спасіння" паном Владиславом Маховським близько 18:00 того ж дня, коли він щойно повернувся з чергової небезпечної подорожі.

Пане Владиславе, розкажіть, ласка, про сьогоднішню евакуацію.

– Були біля Гуляйполя, сіл навколо – Різдвянка, Воздвижівка. Усе це Пологівський район. Люди виходили пішки з шостої ранку з самого Гуляйполя. Ми чекали на виході з міста. Вийшли двоє чоловіків та дві жінки. Шість годин йшли, здолали десь вісім кілометрів. Усі люди поважного віку. Одна жінка – після інсульту. Тому ледве-ледве, потихеньку просувалися.

Це була важка евакуація, бо довго чекали на людей: обстріли, FPV-дрони літали. Ми ховалися під деревами.

Ви почали евакуювати людей із початку війни, з 2014 року. Як так сталося?

– Була потреба. Один знайомий сказав, що треба вивезти людей зі Слов’янська. Тобто вони самі виїжджали з міста, а ми їх забирали на виїзді протягом червня, липня, серпня.

Тобто і тоді ще, коли Слов’янськ перебував під бандою Гіркіна (місто звільнили під час АТО 5 липня 2014 року)?

– Так, коли Слов’янськ був ще під сепаратистами. Потім була Луганська область. Двічі заїжджав на непідконтрольну територію. Коли був вдруге, мене затримали "козаки" Козіцина. Шість днів провів у полоні в Красному Лучі (окуповане з 2014 року місто, у рамках декомунізації перейменоване у Хрустальний, – ред.).

Тоді був такий час, що багато людей звідти (Донецької та Луганської областей, – ред.) виїжджали. В Ізюмі організували щось на кшталт збірного пункту, людей усіх туди привозили, і ми потім забирали з Ізюму, відвозили то до Дніпра, то до Запоріжжя.

На якому етапі ви зрозуміли, що ви волонтер по суті назавжди?

– Я християнин, служитель церкви, пастор. Беру безпосередню участь у житті людей: де є потреба, там я і дію. Раніше більше опікувався центром реабілітації для алко- і наркозалежних. Зараз війна – потреба в евакуації переважає.

Це – боже покликання, на яке я відгукаюся, тобто готовність відгукнутися на потребу людей.

Як проходить ваш звичайний "евакуаційний" день?

– Люди телефонують, пишуть із проханням вивезти. Моніторимо ситуацію в районі, заздалегідь починаю планувати поїздку. Бувають незаплановані поїздки: завтра зранку треба виїхати, бо є потреба. Їдемо та рятуємо людей. Зазвичай це майже весь день.

А вихідні бувають?

– У неділю я проводжу служіння в церкві – все одно з людьми. Для мене вихідний – це активний відпочинок, зайнятість якимись потребами. Або ж з родиною вдома перебуваємо, у мене двоє онуків.

Хто зазвичай пише і телефонує вам щодо евакуації?

– Переважно рідні або знайомі людей, яких треба вивезти. Вони пишуть: заберіть, врятуйте, там зв’язку нема. Разом із тим звертаються і люди, які залишилися в прифронтових населених пунктах. Останнім часом це жителі сіл Долинка, Верхня Терса, які зараз активно криють КАБами.

Чи часто бувають моменти, коли люди, щодо яких уже домовлено, не хочуть їхати з вами, і вам доводиться їх переконувати?

– Буває. Зазвичай, коли люди домовляються, бажають виїхати, але бувають відмови. Це, звісно, важко: ти їдеш, ти плануєш… Намагаємося вмовляти. Частіше рідні просять нас вмовити тих, хто залишається в небезпечних місцях, іноді скидають нам відеозвернення до своїх близьких. Ми приїжджаємо, показуємо його: "Ось ваші рідні благають, аби ви виїхали, вони піклуватимуться про вас". Щось діє, щось не діє.

Що вам болісніше за все бачити в цих поїздках: самотню старість, розбиті будинки, може, кинутих тварин?

– Напевно, найважче бачити людей, яких не евакуювали, хоча була можливість, розуміючи, що на них чекає.

Що на них чекає?

– Руйнування, смерть, невідомість. Чому люди зараз виїжджають? Це виїжджають ті, які раніше не хотіли. Їх вмовляли, їм казали, але зараз вони пішки йдуть, тому що вже розуміють, що не те, що жити стало неможливо, а що вони загинуть. Тож люди починають потроху виходити.

Мені буквально зараз написала жінка, тітку якої я евакуював сьогодні: "Дякую вам і Богу за допомогу. Я до вас зверталася за допомогою – вивезіть мою тітку з Гуляйполя… Але вона тоді категорично відмовилася. А зараз 6 км пішки. Бережи вас Бог за ваші добрі справи". А ще місяць тому ця ж жінка писала: "Доброї ночі, прошу про евакуацію рідної тітки з Гуляйполя. У мене душа болить, а вона не хоче мати з нами зв’язку".

Сьогодні її тітка вийшла пішки і досить важко виходила.

Що б ви сказали людям, які досі залишаються на територіях, на які суне і які обстрілює ворог?

– Ми постійно кажемо людям: евакуюватися треба вчасно. Коли бачите, що небезпека близько, треба виїжджати або шукати місце, звідки зможете виїхати оперативно. Бо люди, коли в останню мить виїжджають, то виїжджають з двома-трьома сумками, а коли раніше, то можна більше речей взяти. Евакуйовували ще нещодавно біля Гуляйполя, припустімо, Добропілля: то на великому бусі приїжджали, люди вантажили якісь меблі. А за два тижні вже неможливо було туди заїхати – тільки аби швидко когось забрати: пару сумок схопили і поїхали.

Що для вас найважче під час евакуації: погані дороги, обстріли?

– Важко сказати, бо я вже пристосувався і розумію, що можу побачити і з чим стикнутися. Що деякі не приймають, що дорога погана, що є постійний ризик. Це такий режим, коли розумієш, що завжди може щось трапитися і піти не так. Я до цього готовий, тому не сприймаю це як якісь особливо важкі моменти.

У таких ситуаціях ви, напевно, покладаєтеся на Бога?

– Так, молимося, віримо. Перед поїздками, якщо бачили, я завжди кажу, щоб молилися, щоб Бог зберіг. Слава Богу, робимо те, що повинні робити.

Пам’ятаєте якусь реально важку евакуацію, після якої вам потрібний був перепочинок чи з’явилася думка: навіщо це мені треба?

– Дійсно важка евакуація – це Авдіївка, 2024 рік, 6 лютого. Коли заїхав, росіяни вже були на околицях міста. Це була не перша моя поїздка туди, але в той день у мене влучив російський FPV-дрон.

Він чекав, коли я вийду з автівки. Я вийшов, його побачив. Він на мене дивився, я на нього дивився. У мене синій (некомбатанта, – ред.) бронежилет, синя каска, на бусі написано "Евакуація", червоні хрести. Але коли я почав показувати на напис "волонтер" на бронежилеті, він прямо в мене полетів. Я вперед крок зробив – він позаду розірвався. І все. Нікого немає, зв’язку немає, людей немає. Автівку теж пошкодило, вона не заводилася, тож я пішки пішов. А автівку вони (росіяни, – ред.) потім добили.

Слава Богу, вийшов, знайшов знайомого, потім військові мене евакуювали, бо я був поранений у ногу. Місяць відновлювався, але потім знову почав їздити.

Це був найстрашніший епізод?

– Найстрашнішою, напевно, була евакуація з Невельського на Донеччині того ж 2024 року. Це район Карлівки, потім Невельське, далі поворот на Авдіївку, а прямо – Піски і далі Донецьк. У Невельське вже ніхто не заїжджав. "Ніхто" означає, що у поліцейського підрозділу "Білі Янголи" вже був наказ туди не їздити. Хоча я з ними спілкувався дорогою, і вони розуміли, що я їду туди. Так само, як і в Авдіївку: коли я туди їхав, у них вже був наказ, що за протоколом безпеки туди не можна заїжджати.

Коли я заїхав у Невельське, поставив автівку поміж двоповерхових будинків, іду та чую характерний звук FPV-дрона. Я – у під’їзд і гукаю: "Люди, люди!" – тих, за ким приїхав. Відгукнулися. Ми вийшли на вулицю. Люди пояснили, що це були FPV-дрони наших військових. Однак це страшно, коли виходиш, і FPV-дрон підлітає, дивиться на тебе десь у метрах 10, потім – хоп, відлетів. Був мандраж, бо я тільки-но відновився після поранення, десь місяць пройшов.

Утім, найбільш страшною є невідомість: коли їдеш, нікого немає – ані автівок, ані жодної живої душі. Ти не знаєш, куди заїдеш і що з тобою може трапитися.

Як ви в таких випадках ухвалюєте рішення їхати далі? Що собі кажете?

– Треба їхати. Люди чекають, тож треба. Розумієш, що треба. Є слово "треба", тому і робиш це.

З ким ви тримаєте зв’язок на виїздах? Є якась своя маленька мережа, до кого звертатися: військові, правоохоронці, місцеві, інші волонтери?

– Переважно – інші волонтери. Раніше я один їздив, у період Авдіївки. А зараз ми скооперувалися з парою хлопців і разом займаємося евакуацією. Об’єднали, хто що має. У мене автівки броньовані є. У когось щось інше. Один із хлопців чудово орієнтується на місцевості, може пішки на пару-трійку кілометрів у розвідку сходити, готовий до цього. Я вже, припустімо, у такому темпі не пройду на таку відстань суто фізично.

Скільки у вас броньованих автівок? Вони придбані на пожертви?

– Так. У мене "каблучки" – це колишні інкасаторські машини, і Mercedes Vito, теж банківський. Старі – постійно треба щось лагодити.

Скільки людей у них можна вивезти?

– Залежно від ситуації. Сьогодні їхало п’ятеро людей. Плюс речі, нас двоє – семеро.

Чи відчуваєте підтримку від влади, громад? Чи такі евакуації є суто приватною ініціативою?

– У Запорізькій області ми зараз евакуюємо людей разом із поліцією і громадами. Евакуація з Гуляйполя – це були волонтери, поліцейські, адміністрація міста. Ми заїжджали на броньованих машинах, поліцейські моніторили небо, спілкувалися з військовими, військові підіймали "Мавік", щоб дивитися, аби "ждунів" (російських дронів у засідках, – ред.) не було. Це все скоординовані дії. І сьогодні ми проводили евакуацію також разом із поліцейськими.

Ви займаєтеся евакуацією дванадцятий рік. Що є головним результатом для вас?

– Врятовані люди – збережені життя. Деяких ти знаєш, з деякими спілкуєшся.

Можете приблизно сказати, скількох людей ви евакуювали?

– Важко сказати, але більше ніж тисячу.

Коли, на вашу думку, ви припините цю діяльність?

Коли війна закінчиться або зі мною щось станеться. А допоки є потреба – робимо те, що потрібно.

Усі світлин зі сторінки Владислава Маховського у Facebook

Не пропустіть

Велика колона з піхотою та БК рухається на Запорізький фронт, – Андрющенко 11.12.2025, 13:40 Тротуар на Поштовій відремонтували запорізькі комунальники – кадри 11.12.2025, 13:27